Про неупокорених...
"...МИ НЕ БУЛИ ГЕРОЯМИ. УСІ "ГЕРОЇ" БУЛИ ДЕІНДЕ Й ЛИШИЛИСЯ ЖИВИМИ. Ні, МИ БУЛИ ПРОСТИМИ ЮНАКАМИ,які ніколи в своєму житті нікого не вбивали і не вміли вбивати, але ЯКІ ЛЮБИЛИ СВОЮ ЗЕМЛЮ палкою любов"ю й ради неї стекли власною кров"ю в жорсткій нерівній боротьбі. Ми не були героями, нас убивав ворог, як кроликів, але й ми убивали ворога нещадно. Ворог убивав нас, не знаючи милосердя, ми його убивали теж, не знаючи миросердя. НАС ПЕРЕМОЖЕНО, АЛЕ ЦЕ НЕ Є ПРАВДА. Нас вбито. Нас вимордувано. Нас витолочено, це так. Але нас не переможено. БО МИ НЕ ЗДАЛИСЬ. Ми не здались ворогові й не підвели руки догори.МИНУТЬ роки, минуть ДЕСЯТИЛІТТЯ, минуть століття, про нас говоритимуть ріжні речі, ПРО НАС ГОВОРИТИМУТЬ, може, навіть зі сміхом, як про тих,що панічно ридали від жаху, але НІХТО Й НІКОЛИ не скаже, НЕ ПОСМІЄ СКАЗАТИ, ЩО МИ ПІДНЕСЛИ РУКИ ДОГОРИ й здалися. Ні ніхто цього не посміє сказати! БО ЦЕ БУДЕ НЕПРАВДА. А хто здався, той ще не є переможений. Поляглий навіть в нерівнім бою не є переможений до кінця. Він лише є фізично вбитий, але ворогові нема чого тріумфувати. НЕУПОКОРЕНИЙ МЕРТВИЙ ВОСКРЕСАЄ ЗАВЖДИ. МИНУТЬ ДЕСЯТИЛІТТЯ Й МИ ВОСКРЕСНЕМО В НАРОДНІЙ ПАМ"ЯТІ... Нас тут так багато лягло, а ще немало ляже кістьми, що цей шматок землі української і ці дні, затягнуті димом і нашими воплями, лишаться в віках, як українські ще одні Термопіли..."
Колись дуже давно, неначе в іншому житті, читала книги цього автора й нічого не розуміла... не розуміла, тому що була мала й мало що бачила у цьому житті.. А тепер неначе по розпаленому вугіллю босяка...Іван Багряний - Огненне коло, тепер навіки моя улюблена книга, яка говорить про мій біль, мою свідомісь, й пояснює навіть те, чому я ніколи на уроках історії не приймала жодну позицію (чи то комуняк чи то німців), а завжди говорила й думала абстраговано... так як думали вони! вони мріяли про власне визвольне військо... вони просто вірили у волю... А це все було так- була коаліція (дуже тяжка коаліція), в дуже тяжкій війні - нашій визвольній війні, яку ми ведемо по цей день... Бо ВОНИ, НЕУПОКОРЕНІ МЕРТВІ, ВОСКРЕСЛИ В НАШИХ ДУШАХ..."...
Вони падають... Вони ВСІ ПАДАЮТЬ ЛИЦЕМ, ТУДИ, КУДИ ПОРИВАЛИСЯ СЕРЦЕМ, вони падають з і н и ц я м и н а с х і д...".
Всім-всім-всім раджу цю невелику книгу, лише для того щоб у своїй душі розтавити всі крапки над "і".
